Є дні, що минають непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що минає, а є, що завжди з нами. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а він залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є й буде Україна, і український народ, який пам’ятає його заповітні слова.
11 березня, в селі Цінева відбулися читання «Єднаймо Україну Тарасовим словом».
Вшанування Великого Кобзаря розпочала Дана Сенів піснею «Думи мої, думи мої…», а глядачі мали змогу побачити композицію із поезій поета у виконанні учасників художньої самодіяльності. Також прозвучали пісні «Свіча», «Відкриваю Кобзар», «Боже, Україну збережи».
Всі присутні, які були на заході взяли участь у Шевченкових читаннях та поділилися своїм розумінням поезії просвітителя в сучасному суспільстві.
Ведуча заходу Віра Парфацька закликала всіх присутніх читати Шевченка не лише у дні пам’ятних дат, а й прислухатися до Кобзаревих первоцвітів, очищати душу і тіло вогнем Тарасового слова! На завершення вшанування 204-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка присутні поклали квіти до пам’ятника генія українського народу та вшанували його пам'ять масовим виконанням пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».
Тож вивчаймо його Заповіт. Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся! Заповіт старої, героїчної – страшної ворогам – України.
