четвер, 29 листопада 2018 р.

Звідки починається історія України...

      Ця історія розпочалася майже 4 роки тому. Тоді кілька людей, яким не байдужа українська історія започаткували проект "Локальна історія". І поставили собі за мету врятувати та зберегти нашу пам'ять. Вони послідовно - село за селом, містечко за містечком - записували спогади старожилів, оцифровували старі фотографії та фіксували місцеві пам'ятки. За цей час накопичено приблизно 30 000 унікальних світлин і зібрано свідчення понад три тисячі людей, частина яких уже відійшла за світи.
      Тож 28 листопада до народного дому с. Цінева завітали науковий редактор журналу "Локальна історія" Юрій Пуківський, дослідник проекту "Локальна історія", кандидат історичних наук Павло Артимишин та дослідник проекту "Локальна історія" Марія Гілевич. Їх гостинно зустріли у бібліотечній світлиці. Завідуюча бібліотекою розповіла цікаві історії про наше село, про відомих земляків. Розповідь доповнила краєзнавець, письменниця Любомира Василечко, завідуюча клубом Ірина Савчин. Гості відвідали історико-краєзнавчий музей, де екскурсію провела Галина Якимович. Для своєї дослідницької роботи вони записали спогади старожила Михайлини Флісак, яка була в 1947 році виселена  в Забайкалля і працювала в шахті, де видобували золото.
      В приємній співбесіді присутні зазначили, що у сучасній історичній науці дедалі більшої ваги набуває соціальна історія, зокрема історія локальна, дослідницьке русло якої спрямоване на вивчення окремої місцевості чи об'єкту. Відтак, на прикладі окремого села є змога відтворити повсякденне життя і побут наших предків, зафіксувати структурні зміни у суспільстві та їхній вплив на світогляд населення краю. Гості відзначили, що в нашому селі заклади культури працюють на високому рівні і також домовились про подальшу співпрацю!

неділю, 25 листопада 2018 р.

"Людської пам'яті мости!"

     Світлої пам’яті українців, померлих від голодоморів 1921-му –22 му, 1932-му –33-му, 1946-му – 47 роках присвячуємо!
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
      В останню суботу листопада, яку проголошено Днем пам’яті жертв голодомору, ми згадуємо українських селян, які стали жертвами нечуваного терору голодом. Це була найстрахітливіша трагедія в більш ніж тисячолітній історії українського народу.
     24 листопада, о 16.00 год., в приміщенні бібліотечної світлиці зібрались цінівчани, щоб відродити в пам'яті ті трагічні події. Біля книжкової виставки «Чорні крила голодомору» присутні запалили свічку пам’яті, переглянули документальний фільм «Світ знав, але мовчав…».
     Жителька села Людмила Думенко поділилася спогадами своєї матері  Ліди Степанівни Ярошенко (1924 р. н.), родом з Кіровоградщини, яка добре пам’ятала ті нелегкі часи «… В моїй пам’яті навічно буде сільський людоїд Хильченко. По газетах я тепер зустрічаю прізвище «Хильченко, то ж всередині в мене все завмирає. Він жив на другому боці річечки, його хата і подвір’я були мені добре видні. Одного разу  в його дворі я бачила багато людей, вони копали щось, щось шукали. Казали люди, що він крав чужих дітей і їв. І ніби в його дворі були знайдені дитячі голівки…»
     Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти, як-то немає анічогісінько: ні картоплини, ні крихти хліба.
        Він являвся їм уві сні рожевою мрією.  
      З його  іменем на устах помирали мільйони.